В 1939 р. Закарпаття було окуповане гортіївською Угорщиною. Повіривши радянській пропаганді, десятки тисяч жителів Карпатської України шукали порятунку від мадярського терору в СРСР, але замість сподіваного порятунку на них чекали концтабори і каторжні роботи. Спокусилися на комуністичну пропаганду і жителі села Кузьмино. Першими біженцями із села були три брати Свиди: Андрій, 1913 року народження, Михайло, 1915 року народження, і Василь, 1919 року народження. Переходячи угорсько-радянський кордон, вони взяли з собою собаку, і, коли у районі села Сможе "вдало" перейшли кордон, на ошийник собаки вставили записку, що вони на свободі.
Дитячий садок побудовано в 60-і роки минулого століття за кошти Кальницького радгоспу. Кількість дітей, які відвідували дошкільний заклад, в різний період доходила до 35 осіб. Завідуючі дитсадком: Васільєва Віра, Кіштулинець Наталія.
Працівники: Хаща Ірина, Бабинець Роза, Желізняк Маргарита, Костюк Регіна, Янцо Віра, Бумбак Надія та ін.
У давні часи селяни до послуг лікарів не зверталися, бо їх і не було.
Селяни, в основному, користувались народною медициною, широко використовували лікарські рослини: ромашку, звіробій, материнку, цинторію, м'яту, листя і ягоди малини, шипшину, цвіт липи, бузину, калину, мед і часник. Великою популярністю користувались купелі. Для цього слугували дерев'яні бочки, в яких запарювали різне суцвіття із сіна та трав. Від простуди допомагав настій часнику з медом, який запікали в пляшечках на Святий вечір в керечунови
На території Кузьминського гатару вздовж річки Стара, що протікає від с. Лінці до с. Ірлява, у різний час були побудовані і працювали п'ять водяних млинів.
Перший млин називали Попів, бо власником його був піп. Цей млин був розташований недалеко від с. Лінці і обслуговував мешканців цих сіл. Мельником тут працював Федик Василь з Лінців.
Нижче за течією річки власником другого млина був Моравець Іван. Він проживав там із сім'єю і сам був мельником.
Третій млин належав євр
На території села в даний час є два цвинтарі, де хоронять покійників християнського віросповідання. Найбільш давнє старе кладовище знаходиться в урочищі Борсучини. На цьому цвинтарі захоронено близько 50 покійників, які померли в 1875 році під час епідемії холери. Тепер на цьому кладовищі хоронять осіб, що наклали на себе руки.
1950 року при збільшенні площ при закладенні виноградника в урочищі Тин було
З давніх-давен кожне село славилось своїми майстрами, бо завдяки їм село розвивалось. Це були майстри по дереву, колесарі, боднарі. Адже з дерева будували житло та надвірні будівлі, з дерева були виготовлені олійниці, винні преси, ткацькі верстати, бочки з дерев'яними обручами з ліщини. Найчастіше це були самоуки з талантом від Бога.
Одним з найвідоміших майстрів по дереву був Стерчо Василь Дмитрович. Цей майстер самотужки зумів змайструвати олійницю для виготовлення олії з насіння соняшника та зерен грецького горіха. В процес виготовлення олії входило: лущення, помел насіння, запарювання та вичавлювання олії.
Територія Кузьминського гатару була дуже насичена криничними джерелами, однак після проведення у 70-80-х роках минулого століття меліоративних робіт багато криниць висохло. Зокрема: Тинтова, Мегелова, Зорюнова, Аронова, Скучкова, на Газудовому лазку, під кам'янков, коло млина. Сьогодні функціонує 7 криниць, де утримується достатньо води: Хтомова. Галакінчина. у Шаїні, під Пивницями, під Матиковом, у Копанци, у Савковиці.
У давні часи селяни до послуг лікарів не зверталися, 
На території села в даний час є два цвинтарі, де хоронять покійників християнського віросповідання. Найбільш давнє старе кладовище знаходиться в урочищі Борсучини. На цьому цвинтарі захоронено близько 50 покійників, які померли в 1875 році під час епідемії холери. Тепер на цьому кладовищі хоронять осіб, що наклали на себе руки.
