З давніх-давен кожне село славилось своїми майстрами, бо завдя­ки їм село розвивалось. Це були майстри по дереву, колесарі, боднарі. Адже з дерева будували житло та надвірні будівлі, з дерева були виго­товлені олійниці, винні преси, ткацькі верстати, бочки з дерев'яними об­ручами з ліщини. Найчастіше це були самоуки з талантом від Бога.

Одним з найвідоміших майстрів по дереву був Стерчо Василь Дмит­рович. Цей майстер самотужки зумів змайструвати олійницю для виго­товлення олії з насіння соняшника та зерен грецького горіха. В процес виготовлення олії входило: лущення, помел насіння, запарювання та вичавлювання олії. Сюди приходили виготовляти олію з далеких сіл. Крім того, майстер умів виготовляти різні речі з дерева, як-то: бочки, колеса, побутовий посуд. Кажуть, що талант дається в першу чергу Бо­гом, але передається він і в спадок. Талант батька успадкував син Стер­чо Юрко Васильович, 1914 року народження. Це майстер-віртуоз на всі руки. В 1932 році після закінчення народної школи за тогочасними законами Чехословацької держави як здібна дитина через Червоний Хрест він був направлений на навчання до Праги в професійне учили­ще. По закінченні навчання працював у Празі, а в 1937 році повернувся в село. Сам виготовив для себе токарний, стругальний та обпилюваль­ний верстати. Відкрив свою майстерню і став незамінним майстром по виготовленню меблів, столярки для житлових будівель, бондарських виробів. У багатьох хатах Кузьмина, Кальника та навколишніх сіл до­тепер в користуванні меблі, виготовлені його руками.
Неперевершеними майстрами-теслями у селі були Луканьо Мико­ла, Лугош Юрко, Лугош Андрій. Ці майстри перед будівництвом хати або надвірної будови наперед розраховували господареві, скільки і яко­го будматеріалу заготовляти.
Кращими мулярами села були Логойда Василь, Феделеш Іван, Стер­чо Іван, Лугош Михайло, Суперсон Іван (в 1935 році приїхав у село з України, розповідав, що його прапрадід був з роду шведів, розбитих під Полтавою Петром І).
Ці майстри-муляри зводили будівлі з каменю, цегли, саману. Пере­важна більшість будівель у селі, збудованих в 1919-70 роках, створена їхніми руками.
Першим ковалем, про якого знають і згадують старожили, був ци­ган Иовжі (на одне око сліпий), він поселився на околиці села біля лісу на невеликому клаптику землі на початку XIX століття.
У Кузьмині в 20-х роках минулого століття вивчився також на кова­ля єврей Готесман Дувид. В цей період серед власників коней було модно  замовляти вози. Ковальську робо­ту виконував дуже акуратно і гар­но. Працював Готесман до квітня 1944 року, поки не був вивезений фашистами в концтабір.

В 1942 році приїхав у село ко­валь Терпак Дюла. Він також вия­вився умілим майстром своєї спра­ви. В 1949 році весь ковальський інструментарій забрали у колгосп, а невдовзі після того коваль помер.

















Відомими кравцями з пошиття чоловічого одягу були євреї Мош- кович Берко, Гершкович Нусен. Головним чином вони шили чо­ловічі костюми та сорочки, мали
зв'язки з агентами фабрик, виробниками костюмного матеріалу, підбирали потрібні замовникові матеріали і фасон та виконували за­мовлення. Це обходилося дешевше, ніж купувати готові костюми в магазині.

Першими швачками жіночого одягу були єврейка Візнер Естерка, яка придбала швейну машинку фірми "Зінґер" ще за часів Австро-Угор­щини, та Прокопець Марія, яка купила швейну машинку чеської фірми "Лада". Особливо багато швейної роботи вони виконували для дівчат, молодих жінок і дітей в 20-30-х роках. Легка промисловість Чехосло- ваччини була добре розвинена, то тканини для жіночого одягу були відносно дешевими.

За радянського періоду пошив жіночого одягу виконували Куничка Марія Юріївна на швейній машинці "Подільська", Прокопець Варвара таЯнцо Олена на швейних машинках фірми "Зінґер".

Серед майстрів- шевців (шустрів) слід назвати єврея Мошко- вича Ильо (Рак), який дуже гарно робив то- панки і чоботи з твер- дими халявами для жінок і чоловіків, зроб­лене ним взуття з нату­ральної шкіри служило десятки років. Був у селі також майстер з виготовлення боч- корів-постолів Бежи- нець Андрій, який шив це взуття як для до­рослих, так і для дітей.










У кожному селі потрібним майстром був перукар (барбіль). Таким спеціалістом в селі Кузьмино був Ло­гойда Василь. Щосу­боти або перед релігій­ними святами до нього на подвір'я сходились
літні мужчини та леґіні, щоб постригтися. А навчився він цьому ремес­лу в Аргентині, звідти привіз весь необхідний інструментарій.

Майстром своєї справи, щоб побілити та художньо оформити зов­нішні фасади будинків, є Прокопець (Павловська) Марія. В селі немає жодної хати, де б вона не виконувала малярські роботи.
Традиційним було вишивання рушників - пулок, покривал столів - столувок, гайток, серветок. Вишивання проводили по виписаному на полотні візерунку або вишивали хрестиком. Майстринями-вишиваль- ницями були Янцо Олена (Лугошова), Куничка Марія, Кіштулинець Марія.