Різдво Христове - одне з найголовніших свят для всіх християн (після Великодня), оскільки цього дня Діва Марія народила Ісуса Христа. Оскільки, як і більшість свят, Різдво перейняло традиції язичництва, то і серед традицій зустрічаємо елементи дохристиянської доби. В давнину було прийнято посипати стіл сіном і тримати його там до Щедрого вечора - це символізувало хороший урожай. Пізніше стало символізувати те, що Ісус народився у хліві.Зверху стелити скатертину, а в центрі столу ставити блюдо з кутею та інші страви, яких мало бути 12 за кількістю апостолів. Їжа була рясною, з м'ясними стравами: млинці, пироги, соління й сушені ягоди, смажена ковбаса та ін         

       Опівночі всі обмінювалися подарунками, вітали один одного і загадували бажання. Серед дівчат були поширені Різдвяні ворожіння. Вважалося, що на Різдво небо розкривається землі, і сили небесні виконують все задумане. Всі загадані на Різдво бажання обов'язково повинні бути добрими. 

       7 січня в гості ходять тільки до родичів, а також колядувати. Вранці 7 січня вся родина або кілька представників йдуть до церкви на святкову молитву, а повертаючись з церкви люди радо вітаються: - «Христос народився!» Їм відповідають - «Славте його!» Починаючи з вечора 6 січня, ходили христослави (колядники) з «Віфлеємської зіркою». На палиці закріплювалася велика зірка із золоченої паперу, прикрашається ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою Різдва, Спасителя або Божої Матері, потім з цією зіркою співаючі різдвяні гімни обходять навколишні будинки.

      Різдво вважають святом сім'ї, його традиційно святкують у родинному колі. Можна сказати, що період приготування до Різдва - це Богом благословенний час для того, щоб забути старі образи, перепросити тих, кого ми могли образити, подякувати тим, хто зробив нам добро чи просто був поруч з нами протягом цього року.

         Від покоління до покоління передавались традиції святкування Різдва Христового. Обов'язковим атрибутом Різдва у наших дідів та прадідів було вистилання долівки дому сіном, а столу соломою, що було символом ясел, на які поклали новонародженого Христа. Ще однією цікавою традицією святкування Різдва була милостиня. Роздавання милостині робило Різдво часом найбільшої радості для усіх людей, адже святковий настрій наповнював як тих людей, які давали її, так і тих, які завдяки їй мали можливість відсвяткувати Різдво. Святим обов'язком та найбільшим щастям на Різдво було прийняти у дім бідного чи сироту і, що важливо, їх не просто приймали до дому, а ставились, як до рідного.

         Розпочиналось святкування Різдва з першої зірки, яка виступала на небі 6 січня. Господиня накривала на столі святкову вечерю, що традиційно складалась з 12 страв. Кількість страв на столі має велике значення, адже вони символізують дванадцять апостолів, що були першими учнями Христа. Сама вечеря розпочиналась з молитви, яку вся сім'я промовляла разом. Першим за стіл сідав господар і розпочинав вечерю, роздаючи усім традиційну українську кутю, після якої слідували і інші страви: плетенка, узвар, борщ, голубці, вареники з картоплею, грибами, капустою чи сиром, тушкована капуста, мариновані грибочки, оселедець, пампушки, часник та інші. Дуже цікавим є те, що у різних регіонах України набір страв є різним, та все ж зберігається їх кількість.

       Мабуть, найяскравішою традицією був вертеп. Почесним у вертепі було носіння Різдвяної зірки. Вертепи включали безліч дійових осіб і зазвичай ілюстрували народження Ісуса Христа, рідше інші біблійні історії.

      До наших днів деякі традиції збереглись, деякі втратились, деякі змінились, можливо, навіть виникли нові.

      На жаль, мусимо відмітити, що все ж за довгі роки втратилась прекрасна традиція милостині та прийому до дому бідних, самотніх осіб чи сиріт. Це чудова традиція, яка дарує святковий настрій та піднесеність духу, адже ніщо не може зрівнятись з відчуттям того, що ми змогли подарувати свято тому, хто дуже потребував цього.

     Щиро закликаємо вас дотримуватись прекрасних українських традицій святкування Різдва і не забувати про тих, кому ви потрібні, щоб ніхто не почувався самотнім у час Різдва.

    Коляда — давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців — Коленда, молдаван та румунів—Колинда). Один із найбільших та найшанованіших персонажів міфології українців. Ім’я походить від слова Коло — стародавньої назви Сонця (у скіфів Коло— Кеайс).

        За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи Коляди відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення Коляди в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за Колядою.

        Свято Коляда у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.), до свята входило обрядове запалювання вогню (пов’язане з народженням нового бога світла Божича; вогонь мав допомогти золотосяйному новонародженому в боротьбі з Марою), посипання зерном (на врожай) в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні (колядки), спалювання колоди (символ Мари).

     З святом Коляди - вчені пов’язують першопочатки українського вертепу та театру. За легендою, Коляда навчила давніх українців-оріїв (аріїв) робити колесо.

     Популярність сонячного (язичницького) свята Коляди примусила православну церкву підпорядкувати цій даті свято Різдва.

    З XIV ст. свято Коляда входить до української народної обрядовості. Відгомін свята Коляди дійшов до наших днів (колядування тощо).

      У давнину колядників пригощали млинцями, особливо гречаними, горіхами, цукерками. Дуже рідко давали гроші. Причому їх обов’язково треба було витратити на святкування Різдва (харчі), а не на інші потреби.

      Просити гроші або щось інше вважалося негарним вчинком. Зараз же, навпаки, у юних колядників у моді вирази на кшталт “Або дай ковбасу, або хату рознесу!”, “На полиці кораблі, дайте, дядьку, три рублі”, “Ми прийшли колядувати - мусите вина нам дати”. Батьки мають вчити своїх дітей класичних традицій колядування. Молодь не повинна перетворювати чудову релігійну традицію у свого роду бізнес. На першому місці має бути відповідність старовинному обряду, рівень виконання пісень, що має радувати людей і допомагати зберігати старовинну українську культуру.