Cайт cела Кузьмино

ЯК ПЕЧУТЬ ПАСХУ В КУЗЬМИНІ

SkiF — Fri, 06 May 2016 17:35:33 GMT

Великдень - Воскресіння Христове.

Найбільш турботливі передвеликодні дні. А суботній день є найвідповідальнішим для жінок, бо кожна з них хоче спекти і гарно оформити паску. Замішують тісто паски на причині - опарі, приготовленій у п'ятницю звечора. Заміс роблять на молоці, додаючи масло, яйця, родзинки та інше. Цього ж дня варять щовдар і домашню пикницю, яйця, відігрівають свіжий сир та збивають зі сметани домашнє масло. Хтось із членів сім'ї займається фарбуванням та розкрашуванням писанок.

ВОДОХРЕЩЕ. ОСВЯЧЕННЯ ВОДИ 19 СІЧНЯ

SkiF — Fri, 29 Jan 2016 21:44:36 GMT

Це свято, що відзначається 19 січня, має й іншу назву — Богоявлення. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду. На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства.

Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.

До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усіх предметів, що використовуються під час богослужіння. Свячена на Водохреще вода має вживатися натще. Вважається, що саме за цієї умови вона має найбільшу силу. До магічних властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання часто навіть від невиліковних хвороб. Деякі священики переконані, що не існує ліків кращих за святу воду.

Може виникнути питання, навіщо треба щороку знову і знову освячувати воду? Відповідь досить проста. Світ наш сповнений гріхів, а церква, освячуючи воду, повертає водній стихії первинну чистоту. Священики акцентують увагу на тому, що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто з цікавості, без щирого наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.

Але повернемося до опису свята Водохрещення. За тиждень до свята чоловіки вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають червоною фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинові гілки у вигляді арки — це «царські врата».

На березі річки, знову ж таки біля льодового хреста, відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду (в ополонку) хрест під спів хору «Во Йордані хрещуся тобі, Господи...». Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у принесений із собою посуд свячену воду. Після всіх процедур громада повертається додому. За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою, на Водохрещенпя вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.

Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві. Уся родина сідає до столу, перед їжею випивши свяченої води. Після обіду дівчата йдуть до річки, щоб умитися йорданською водою — задля вроди та здоров'я.

Перший понеділок після Водохрещення — святий. Цього дня можна їсти тільки пісні страви.

14 СІЧНЯ, ДЕНЬ СВЯТИТЕЛЯ — ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО

SkiF — Thu, 14 Jan 2016 11:50:36 GMT

14 січня, День Святителя — Василія Великого, день висвячення Кузьминської греко-католицької церкви. Як звичайно, з ближніх сіл приходять церковні процесії з хрестами та хоругвами, співаючи церковні пісні. Назустріч процесіям, що підходять до церкви, виходять із павізами вірники і молодь села з священиком, вітаються з ними. Священику дарують живі квіти.

Велику Літургію правлять місцевий священик та священики, які прийшли із сусідніх парафій. Кожного разу в цей день на богослужінні в храмі вірники стають учасниками великого дійства у спільній молитві з невидимою небесною церквою. Одним із християнських ритуалів є триразовий обхід церкви, який проводиться з чотириразовим читанням Євангеліє. Попереду дівчата несуть завіси, а чоловіки запалені свічки - трійці. За ними священики, дяки і всі присутні на святі. При обході господар чи господиня запрошують своїх родичів, знайомих чи друзів до себе на гостину.

РІЗДВО ХРИСТОВЕ

SkiF — Sat, 09 Jan 2016 21:55:43 GMT

Різдво Христове - одне з найголовніших свят для всіх християн (після Великодня), оскільки цього дня Діва Марія народила Ісуса Христа. Оскільки, як і більшість свят, Різдво перейняло традиції язичництва, то і серед традицій зустрічаємо елементи дохристиянської доби. В давнину було прийнято посипати стіл сіном і тримати його там до Щедрого вечора - це символізувало хороший урожай. Пізніше стало символізувати те, що Ісус народився у хліві.Зверху стелити скатертину, а в центрі столу ставити блюдо з кутею та інші страви, яких мало бути 12 за кількістю апостолів. Їжа була рясною, з м'ясними стравами: млинці, пироги, соління й сушені ягоди, смажена ковбаса та ін

Опівночі всі обмінювалися подарунками, вітали один одного і загадували бажання. Серед дівчат були поширені Різдвяні ворожіння. Вважалося, що на Різдво небо розкривається землі, і сили небесні виконують все задумане. Всі загадані на Різдво бажання обов'язково повинні бути добрими.

7 січня в гості ходять тільки до родичів, а також колядувати. Вранці 7 січня вся родина або кілька представників йдуть до церкви на святкову молитву, а повертаючись з церкви люди радо вітаються: - «Христос народився!» Їм відповідають - «Славте його!» Починаючи з вечора 6 січня, ходили христослави (колядники) з «Віфлеємської зіркою». На палиці закріплювалася велика зірка із золоченої паперу, прикрашається ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою Різдва, Спасителя або Божої Матері, потім з цією зіркою співаючі різдвяні гімни обходять навколишні будинки.

Різдво вважають святом сім'ї, його традиційно святкують у родинному колі. Можна сказати, що період приготування до Різдва - це Богом благословенний час для того, щоб забути старі образи, перепросити тих, кого ми могли образити, подякувати тим, хто зробив нам добро чи просто був поруч з нами протягом цього року.

Від покоління до покоління передавались традиції святкування Різдва Христового. Обов'язковим атрибутом Різдва у наших дідів та прадідів було вистилання долівки дому сіном, а столу соломою, що було символом ясел, на які поклали новонародженого Христа. Ще однією цікавою традицією святкування Різдва була милостиня. Роздавання милостині робило Різдво часом найбільшої радості для усіх людей, адже святковий настрій наповнював як тих людей, які давали її, так і тих, які завдяки їй мали можливість відсвяткувати Різдво. Святим обов'язком та найбільшим щастям на Різдво було прийняти у дім бідного чи сироту і, що важливо, їх не просто приймали до дому, а ставились, як до рідного.

Розпочиналось святкування Різдва з першої зірки, яка виступала на небі 6 січня. Господиня накривала на столі святкову вечерю, що традиційно складалась з 12 страв. Кількість страв на столі має велике значення, адже вони символізують дванадцять апостолів, що були першими учнями Христа. Сама вечеря розпочиналась з молитви, яку вся сім'я промовляла разом. Першим за стіл сідав господар і розпочинав вечерю, роздаючи усім традиційну українську кутю, після якої слідували і інші страви: плетенка, узвар, борщ, голубці, вареники з картоплею, грибами, капустою чи сиром, тушкована капуста, мариновані грибочки, оселедець, пампушки, часник та інші. Дуже цікавим є те, що у різних регіонах України набір страв є різним, та все ж зберігається їх кількість.

Мабуть, найяскравішою традицією був вертеп. Почесним у вертепі було носіння Різдвяної зірки. Вертепи включали безліч дійових осіб і зазвичай ілюстрували народження Ісуса Христа, рідше інші біблійні історії.

До наших днів деякі традиції збереглись, деякі втратились, деякі змінились, можливо, навіть виникли нові.

На жаль, мусимо відмітити, що все ж за довгі роки втратилась прекрасна традиція милостині та прийому до дому бідних, самотніх осіб чи сиріт. Це чудова традиція, яка дарує святковий настрій та піднесеність духу, адже ніщо не може зрівнятись з відчуттям того, що ми змогли подарувати свято тому, хто дуже потребував цього.

Щиро закликаємо вас дотримуватись прекрасних українських традицій святкування Різдва і не забувати про тих, кому ви потрібні, щоб ніхто не почувався самотнім у час Різдва.

Коляда — давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців — Коленда, молдаван та румунів—Колинда). Один із найбільших та найшанованіших персонажів міфології українців. Ім’я походить від слова Коло — стародавньої назви Сонця (у скіфів Коло— Кеайс).

За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи Коляди відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення Коляди в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за Колядою.

Свято Коляда у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.), до свята входило обрядове запалювання вогню (пов’язане з народженням нового бога світла Божича; вогонь мав допомогти золотосяйному новонародженому в боротьбі з Марою), посипання зерном (на врожай) в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні (колядки), спалювання колоди (символ Мари).

З святом Коляди - вчені пов’язують першопочатки українського вертепу та театру. За легендою, Коляда навчила давніх українців-оріїв (аріїв) робити колесо.

Популярність сонячного (язичницького) свята Коляди примусила православну церкву підпорядкувати цій даті свято Різдва.

З XIV ст. свято Коляда входить до української народної обрядовості. Відгомін свята Коляди дійшов до наших днів (колядування тощо).

У давнину колядників пригощали млинцями, особливо гречаними, горіхами, цукерками. Дуже рідко давали гроші. Причому їх обов’язково треба було витратити на святкування Різдва (харчі), а не на інші потреби.

Просити гроші або щось інше вважалося негарним вчинком. Зараз же, навпаки, у юних колядників у моді вирази на кшталт “Або дай ковбасу, або хату рознесу!”, “На полиці кораблі, дайте, дядьку, три рублі”, “Ми прийшли колядувати - мусите вина нам дати”. Батьки мають вчити своїх дітей класичних традицій колядування. Молодь не повинна перетворювати чудову релігійну традицію у свого роду бізнес. На першому місці має бути відповідність старовинному обряду, рівень виконання пісень, що має радувати людей і допомагати зберігати старовинну українську культуру.

ПОШУК РОДИНИ KISTULENTZ (КІШТУЛИНЕЦЬ)

SkiF — Wed, 30 Dec 2015 18:07:22 GMT

1.Kistulentz

Researching Michael Kistulentz for possible family connection. Only information I have is he was born about 1880 in Keisman Hungary. He married Pauline Babilya who was born about 1886 and she was from Kalink, Czechoslovakia. Have not been able to find either of these two place nor any ship manifests. Pauline's parents were John Babilya and Pauline Dancoulvich. Any ideas where to search next? Any suggestions would be appreciated. FYI letters sent to 5 possible relatives and waiting for replies. Once again thank you all for your help and sharing your knowledge

ПЕРЕКЛАД:

Дослідження Майкл Kistulentz для можливого зв'язку родини. У мене є тільки інформація, він народився близько 1880 в Keisman Угорщини. Він одружився на Поліні Babilya, який народився близько 1 886, і вона була з Kalink, Чехословаччини. Не вдалося знайти один з цих двох, ні яких-небудь місці суднових маніфестів. Батьки Поліни були Джон Babilya і Павла Dancoulvich. Будь-які ідеї, де шукати далі? Будь-які пропозиції будуть оцінені. До вашого відома листи, направлені 5 можливих родичів і чекає відповідей. Ще раз дякую всім вам за вашу допомогу і ділитися своїми знаннями !!

2. There is a Mihaly Kistulinecz arriving on the Amerika (dob appx 1895 - 17 yrs old). His exit port was Hamburg. Departure
date was May 29, 1912. Arrival Ellis Island 6/8/1912. HE WAS COMING FROM BERESILVAS > HUNGARY. Left his father
Jurko (George) behind in village. Jurko and Pauline's husband might have been brothers?
He was actually emigrating from a village called Kuzmine, official Hungarian name was Beregszilvas >
Munkaczi jaras/county >Bereg Megye > Kingdom of Hungary /Austro-Hungarian Empire Today Kuzmine
(this could be your Kiesman) is Кузьмино > Mukachevo county > Zakarpatska region > Ukraine. It is hamlet
size (216 people) and is clustered with village KALNYK = Кальник . Could this be where grandmother was born?
Kalnik was officially called Beregsarret > rest same as Kuzmine.

ПЕРЕКЛАД:

Існує Міхай Kistulinecz прибуття на Amerika (Добролюбов appx 1895 - 17 років старих). Його вихід порт був Гамбург. Виїзд дата була 29 травня 1912 Прибуття на острові Елліс 6/8/1912. Його виходить від BERESILVAS> Угорщина.
Він був насправді еміграції з села під назвою Kuzmine, офіційний Угорський звали Beregszilvas>
Munkaczi Jaras / повіт> Берег Megye> Королівство Угорщина / Австро-Угорської імперії Сьогодні Kuzmine (це може бути ваш Kiesman) є Кузьмино> Мукачеве район> Закарпатська область> Україна. Це сільце розмір (216 чоловік) і кластер з сільською Кальник = Кальник. Чи може це бути там, де народився бабуся?
Kalnik був офіційно називається Beregsarret> В іншому як Kuzmine.
Kalnik має свій власний GC Церква. Населення в той період часу була переважно русинами / русинська, німецька.
Філіальна єврейський кагал був у Benedike і синівської RC Церква в Мункач.
Так, у міжвоєнний період це було в Чехословаччині.
Є Kistulinecz (Кіштулинець українською мовою), ближче англійській транслітерації буде KISH-два-LY-мереж в селі.

3. My great-grandmother was born in Kal'nyk in June 1883. I had research done for the family. The entry in the baptismal registry immediately before her was for a Mihaly (Michael - at this time the records were kept in Hungarian) Babilya, born May 31, baptized June 3 1883. His parents were MIHALY and POLANYA (Paulina) DANKULINECZ Babilya, living in house #117. I also see a POLANYA BABILYA, daughter of MIHALY and POLANYA DANKULINECZ BABILYA, who died on January 11, 1882 and was buried January 14. She was just 2-1/2 years old. The family was living in house #118 at the time.
You mentioned a Pauline Babilya who's parents were JOHN and Pauline "Dancoulvich" Babilya. I think this is probably the family? Maybe the father's name was passed down incorrectly? It would mean then your Pauline, born ca. 1886 was "Pauline the Second". It was not unusual for families to keep using the same name, especially when it was the name of one of the parents.
Also, you inquired about Kuzmyno - if you read Ukrainian, the village has a great website - lots of interesting information, historical information and pictures. kuzmino.ucoz.ua

ПЕРЕКЛАД:

Моя прабабуся народилася в Kal'nyk в червні 1883 я зробив дослідження для сім'ї. Запис у реєстрі хрещення безпосередньо перед нею було для Міхай (Михайло - в цей час запису зберігалися в Угорщині) Babilya, народився 31 травня 1883 хрещений 3 Його батьки були Міхай червня і POLANYA (Поліна) DANKULINECZ Babilya, вітальня в будинку # 117. Я також бачу POLANYA BABILYA, дочка Міхай і POLANYA DANKULINECZ BABILYA, який помер 11 січня 1882 і був похований +14 січня вона була просто 2-1 / 2 років. Сім'я жила в будинку № 118 на час.
Ви згадали Полін Babilya які батьки були Джон і Полін "Dancoulvich" Babilya. Я думаю, що це, ймовірно, сім'я? Можливо, ім'я батька було передано неправильно? Це буде означати, то ваш Поліна, народився бл Одна тисяча вісімсот вісімдесят шість "Поліна Другий". Це не було незвичайним для сім'ї, щоб, використовуючи те ж саме ім'я, особливо, коли це було ім'я одного з батьків.
Крім того, ви поцікавився Kuzmyno - якщо ви читаєте по-українськи, село великий сайт - багато цікавої інформації, історичної інформації та фотографій. kuzmino.ucoz.ua

ПРОЩАВАЙ, ШКОЛО !!! 2015 рік

SkiF — Tue, 01 Sep 2015 21:34:44 GMT

Кузьминська ЗОШ І-ІІ ступенів (2015 рік)

Станом на 1-е вересня 2015 року двері Кузьминської ЗОШ І-ІІ ступенів залишилися зачиненими. Школа, проіснувавши 101 рік, припинила свою діяльність. Два села, Кузьмино та Руська Кучава, залишились навіть без початкової школи. Працюють тільки бібліотека та два сільських клуби. Всі споруди передані на баланс Кальницької ЗОШ І-ІІІ ст.

Корпус №1. (Центральний корпус)

Центральний корпус школи побудований в 1914 році. В ньому було два великі класи для учнів і кімната для проживання вчителя . В кінці 50-х років проведено ремонт, встановлено нові перегородки, які розділили великі кімнати на 5 окремих класних приміщень.

До 2012 р. в усіх приміщеннях навчалися школярі. Але після переведення учнів 5-9-х класів в інші школи, для навчання в 2012 – 2014рр. використовувалися уже тільки 2 класи. Протягом 2014-2015 н.р. учні навчалися тільки в одному приміщенні. З 1-го вересня 2015 року школу закрито.

Корпус №2 (Фара… Школа… Церква…)

Побудовано в 1891р.для проживання священика . У 1952 році початкова школа реорганізована у неповну середню школу, семирічку. Навчальна база була слабкою, не вистачало класних приміщень, і рішенням сільської ради школі передається церковна фара для навчання учнів 1-4 класів. У зв’язку зі зменшенням кількості учнів, в 1995 році вільне приміщення було виділено для проживання православного священика. В 2005 році після утворення Греко-католицької громади, ще один клас виділено їм для проведення богослужінь.

Таким чином, до 2010 року в двох приміщеннях навчалися учні, в третьому жив православний священик, в четвертому проходили богослужіння Греко-католицької громади.

В 2010 році відділом освіти Мукачівської РДА будівля фари передана на баланс сільської ради, яка в свою чергу рішенням сесії передала фару Греко-католицькій громаді.

2009-2010 навчальний рік, був останнім роком навчання учнів початкових класів в цьому приміщенні. Після переведення учнів в приміщення колишнього дитячого садочку, Греко-католицька громада провела капітальний внутрішній ремонт. На цей час планується провести також ремонт зовнішній.

Майстерня.

Священику, який проживав на фарі, для утримання домашнього господарства, в 1893 році було побудовано господарські приміщення, хлів для худоби та сарай. В 1959 році хлів було відремонтовано і в цьому приміщенні відкрито шкільну майстерню.

Приміщення збереглося, але потребує капітального ремонту.

Сарай використовувався школою для зберігання дров та іншого шкільного майна.

Корпус № 3 (колишній дитячий садок).

В 1997 році дитячий садок в селі було закрито. Почав протікати дах, осипатися штукатурка, шибки на вікнах розбили, двері не зачинялися. Після передачі будівлі на баланс школи в 2001 році, працівниками школи проведено поточний ремонт, завдяки якому споруда була збережена. У всіх внутрішніх приміщеннях проведено косметичний ремонт і тут протягом 2010 -2012 навчалися учні 1-4-х класів. Капітально відремонтована в 2010 році шкільна їдальня знаходиться в прекрасному стані.

Як виглядає Кузьминська школа через 7 місяців після передачі на баланс іншої школи дивитись тут

ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ

SkiF — Sat, 20 Jun 2015 09:52:16 GMT

                      ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ
                       Зеленими святками називають це свято віруючі. Воно символізує єднання всіх християн з Богом, втіленим у трьох іпостасях: Бога-отця, Бога-сина, Бога-Святого Духа.
Свято Святої Трійці відзначають в п'ятдесятий день після Великодня, звідси і його друга назва - П'ятидесятниця. До нього завчасно готуються, наводячи порядок і чистоту в дворах і житлових приміщеннях. Напередодні свята підлоги в будинках вистилають гілками дерев, травою і квітами. В Кузьмині традиційно прикрашають ворота та двір берізками, а у вікна кладуть зелені гілки берези або липи. Особливо шануються м'ята, чебрець і меліса. Все пахне, залучаючи святість в людські душі і житло господарів. А цілющі сили природи дозволяють залишатися здоровими і міцними протягом року.
Богослужіння в церквах цього дня проходять у повній гармонії з рослинним світом, який живить людину. Поминання покійних - важлива складова свята. Також у цей день освячуються зелень і вода. Зелений одяг в свято Святої Трійці можна побачити не тільки на священнослужителях, а й на багатьох віруючих, у руках кожного з яких знаходиться зелена гілочка - символ життя.
     День святої Трійці (П'ятидесятниці) вважається днем народження церкви. У цей день апостол Петро виголосив свою першу проповідь, в результаті якої безліч невіруючих звернулися до Христа і стали ревними християнами.

ТЕОДОР РОМЖА (1911 - 1947 рр.)

SkiF — Fri, 19 Jun 2015 10:08:57 GMT

Біографія. Теодор Ромжа - Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії. Народився у Великому Бичкові Рахівського району 14 квітня 1911 року дев'ятою дитиною в багатодітній сім'ї залізничного службовця. Після народної школи в рідному селі продовжив навчання у Хустській державній реальній гімназії, яку закінчив 1930 з відмінним атестатом. В 1930 році з благословення владики-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ Павла Гебея був скерований у Рим в Колегію Ґерманікум-Гунґарікум. Не закінчивши там курсу навчання, восени 1934 року переводиться у Папську Руську Колегію (Русікум). Закінчив філософський і богословський факультети Папського Григоріанського університету в Римі.В 1944 році 8 вересня Папа Римський Пій XII призначив Теодора Ромжу титулярним єпископом Апійським і помічником єпископа Мукачівського. 24 вересня 1944 року хіротонізований на владику-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ. Хіротонія здійснена в Ужгороді. В умовах, коли ужгородська кафедра була вакантною (правлячий єпископ помер ще в травні 1944 року ), а адміністратор єпархії перебував в Угорщини, єпископ Ромжа фактично керував єпархією після того, як у жовтні 1944 року радянські війська зайняли Ужгород. Після зайняття Закарпаття радянськими військами та його офіційного приєднання до Української РСР 29 червня 1945 року, суттєво ускладнилося становище греко-католицької єпархії (в цей же час йшла підготовка до ліквідації уніатської церкви в Галичині, після чого така ж доля чекала і греко-католиків Закарпаття).

Впрдовж1946-1947 років Т.Ромжа, єпископ Мукачівської єпархії, духовний лідер Греко-католицької церкви краю намагався чинити спротив ліквідації центру єпархії та самої церкви. Після спланованої. але невдало здійсненої автокатастрофи 27 жовтня 1947року поблизу Мукачева Т.Ромжа у тяжкому стані був доставлений у мукачівську лікарню, де 1 листопада 1947 року при загадкових обставинах помер.
Поховано єпископа в Ужгороді у крипті кафедрального собору.
У червні 2001 Папа Римський Іван Павло II під час свого візиту в Україну причислив Теодора Ромжу до лику блаженних. У Мукачівській греко-католицькій єпархії діє Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі

Урочисте святкування перенесення мощей Блаженного Теодора та 25-річчя виходу нашої Церкви з підпілля

SkiF — Wed, 17 Jun 2015 10:19:42 GMT

28-го червня2014 року для нашої єпархії відбулася визначна подія – святкування 25-ї річниці виходу нашої Церкви, зокрема Мукачівської єпархії, з підпілля.

            Ця річниця припала на празник Перенесення мощей Блаженного Теодора. На святкування з різних куточків нашої єпархії зійшлося велика кількість вірників чисельністю в декілька тисяч. Кожен хотів розділити цю радість, яка торкається кожного з нас, а особливо тих вірних синів і дочок Католицької Церкви, котрі у часи підпілля не переставали бути вірними своїй Церкві. Незважаючи на те велике гоніння, продовжували молитися наші священнослужителі та вірники по хатах, ховатися в лісах і печерах. Багато з них зазнали за віру великі знущання, тюрми, ГУЛАГи та претерпіли мученицьку смерть. У посланні до Євреїв, апостол Павло дуже гарно підкреслює тих вірних: «… Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші наруги і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами»(Євр. 11. 35-38).
            Але настав час Воскресіння нашої Церкви. І сьогодні, коли святкуємо уже 25-ту річницю, з тих переслідуваних залишилася мала частина, але кожен, хто зміг, був присутній на цій великій події.
            Особливою подією було і те, що Святійший Отець Франциск, призначив кардинала Юзефа Томка, вислуженого Префекта Конгрегації Євангелізації Народів, своїм Спеціальним Посланцем для участі у святкуваннях. Також на святкування прийшов і Апостольський Нунцій в Украйні Високопреосвященніший архієпископ Томас Едвард Ґаліксон.
            Перед початком Архієрейської Служби Божої, несучи раку з мощами Блаженного Теодора усі процесійно вирушили до польового престолу. Преосвященних владик з вітальним словом привітав високопреподобний архімандрит Петро-Павло (Береш), ректор УжБА.
          Разом з Блаженнішим кардиналом Юзефом, котрий очолив святкову Літургію, співлужив Високопреосвященніший архієпископ Томас Едвард Ґаліксон, Апостольський Нунцій в Украйні, Преосвященний владика Мілан, СМ, Преосвященний владика Ніл, ЧМБ, Преосвященний владика Сілард (Керестеш), єпископ-емерит Гайдудорозьський, Преосвященний владика Антал Майнек, ЧБМ, єписком Мукачівської римо-католицької дієцезії, Преосвященний владика Іреней (Білик), ЧСВВ, єпископ-канонік базиліки Санта Марія Маджоре, Преосвященний владика Василь (Івасюк), єпископ Коломийсько-Чернівецький, Преосвященний владика Васіле (Бізау), єпископ Марморошський, Преосвященний владика Курт (Бурнетт), єпископ Пасеїцький, Преосвященний владика Атаназій (Орос), апостольський екзарх Мішкольський, Преосвященний владика Мілан (Лах), ТІ, помічний єпископ Пряшівський, Преосвященний владика Богдан (Манишин), помічний єписком Стрийський. Також Літургію співслужили більше ста священнослужителів з нашої єпархії та сусідніх єпархії.
             Проповідь виголосив Блаженніший кардинал Томко. На здивування всіх вірників кардинал Томко виголосив її українською мовою.
             Перед та в часі Літургії багато вірників приступили до тайни Покаяння, щоб разом з чистою душею і серцем приступити до прийняття Пресвятої Євхаристії. Службу Божу співом супроводжував семінарійний хор. Багато із старших людей десь потаємно не стримували сліз, бо можуть спокійно молитися і прославляти Бога уже не боячись переслідувань. Також одним із центрів святкової події була присутність раки з мощами Блаженного Теодора, котрий був вбитий за Христову віру. Кожен з вірних молитовно звертався до нього та просив заступництва перед Всевишнім.
             Після Літургії прцесійно було обійдено навколо Духовну Академію з мощами Теодора з читаннями 4-х Євангелій. Преосвященний владика Мілан подякував кардиналу Юзефу та всім владикам і гостям, котрі прийшли розділити радість нашої єпархії з нагоди такого великого празника.
Потім мощі Блаженого було встановлено у семінарійний храм, де кожен зміг притулитися та поросити про заступництво.

Мукачівська греко-католицька Єпархія, kafedralvisnik.uz.ua

Ужгородська греко-католицька богословська академія ім. Блаженного Теодора Ромжі

SkiF — Mon, 15 Jun 2015 11:06:30 GMT

Ужгородська греко-католицька богословська академія ім. Блаженного Теодора Ромжі

Започаткування цього вагомого для Греко-католицької Церкви духовного закладу краю сягає часів єпископа Михайла Мануїла Ольшавського, який у 1744 році заснував у м. Мукачево богословську школу. З 1778 року школа продовжує свою діяльність у стінах Ужгородського замку, який імператриця Марія-Терезія подарувала Мукачівському єпископу Андрію Бачинському.

Перенесена з Мукачева до Ужгорода богословська школа єпископа Ольшавського була перетворена владикою Бачинським у духовну семінарію з чотирирічним терміном навчання, що носила назву ім. Трьох Святителів. У 1941 році семінарія отримала статус академії.

З 1949 року, у час ліквідації Мукачівської греко-католицької єпархії, академію закрили. Але із закриттям владою богословської академії не закрилися серця юнаків, які чули поклик Христа-вчителя: „Ходіть за мною”. Тому намагалися знаходити вихід зі скрутного становища, яке ставило бар’єр їхньому вихованню та навчанню згідно з нормами. Вихід був один – підпільна семінарія, виховання та навчання протягом років у хатах. У підпіллі з 1956 до 1991 року підготовлено і висвячено 53 священики.

Релігійна свобода, повернена у 1989 році, дала можливість відновити діяльність богословської академії. Вона почала діяти в м. Мукачево під керівництвом ректора – владики Йосифа Головача. Для покращення умов виховання семінаристів керівництво Мукачівської єпархії шукало можливості для побудови нової богословської академії, оскільки старе приміщення – замок – перебуває у державній власності.

Отримавши у 1992 році територію під будівництво при в’їзді в с. Минай, що біля Ужгорода, 28 червня того ж року був посвячений наріжний камінь будови академії.

1992-1993 навчальний рік розпочали вже в Ужгороді, але ще не в новобудові, а лише у вагончиках, які були розміщені на території майбутньої академії. Та ні літня спека, ані зимовий холод не перешкоджали семінаристам докладати зусилля, щоб стати священиками, апостолами Христа.

28 червня 2004 року на першому святкуванні свята Перенесення мощей Блаженного священномученика Теодора Ромжі кардинал Йозеф Томко з Риму освятив завершене будівництво нової семінарії і фундамент під нову семінарійну церкву. 28 червня 2007 року владика Мілан разом із кардиналом Теодором Eдгаром Мак-Керріком, вашингтонським архиєпископом-емеритом, освятив нову церкву на території богословської академії.

6 грудня 2008 року духовна академія відсвяткувала 230 років її перенесення з Мукачева до Ужгороду і початок навчання у стінах Ужгородського замку.

З часу відновлення діяльності Мукачівської греко-католицької єпархії понад 150 студентів академії отримали дипломи про закінчення філософської та теологічної освіти.

http://www.mgce.uz.ua/