ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ        

Кузьмино - старовинне українське село Закарпатської області, Му­качівського району, розташоване в передгірній зоні  Карпат на межі пе­реходу їх в Середньодунайську низовину за 20 км від районного центру та за 6 км від селища Середнє.

    Західною межею земель села є річка Стара, яка бере свій початок з-під гори Маковиця і протікає через села  Кибляри і  Лінці з північно-західної сторони, Андріївка з західної та Ірлява з південно-західної. Річка Стара є кордоном між Мукачівським   і Ужгородським района­ми, повертає на захід через село Зняцьово і впадає в ріку Латориця.

    На півночі землі села межують з селом Пацканьово Ужгородського району, на сході з селом Руська Кучава, а на південному сході - з се­лом Кальник.

    Рельєф земель в основному передгірний, частину його у заплаві ріки Стара складає рівнина, площа якої майже 100 га. Ці  землі дуже родючі, багаті на гумус і дають добрий урожай пшениці, кукуруд­зи та кормових культур.

    Переважна більшість земель - це пагорби буроземно-підзолистих ґрунтів, на яких вирощують зернові, кормові, овочеві культури та кар­топлю. Проведеним агрохімічним дослідженням Великобактянського науково-дослідного інституту сільського господарства встановлено, що переважна більшість цієї площі, враховуючи кліматичні умови, більш придатна для вирощування винограду та фруктів.

    У різні часи село було розташоване в різних місцевостях і мало різні назви. Старе село виникло на низовині з двох боків  річки Стара, і в той час називалось Балажієво. І дотепер ця місцевість, де зараз зна­ходиться Андріївське водосховище, зветься Балажовці. Люди посели­лись сюди тому, що земля була родючою. Не потрібно було докладати багато зусиль на її освоєння, і земля давала добрий урожай. Однак село часто потерпало від великих повеней. Вода руйнувала будівлі, затоп­лювала городи, посіви. Жителі села Балажієва не змогли протистояти стихіям і переселились на підвищений суходіл.

     За переказами старожилів, у родині, яка першою покинула рівнину, було два сини. Старшого звали Кузьмою, який поселився вище Балажі­єва в урочищі, що тепер зветься Тин. Проте тут він довго не жив через відсутність достатньої кількості води, яку доводилось брати з джерела із долини. Він переселився ближче до джерела. Від його імені і пішла назва поселення Кузьмино.

     Молодший син, якого звали Андрашем, переселився на підвищеній місцевості по правій стороні за течією річки Стара, а за ним масово переселились і жителі Балажієва. Нове село стало називатись Андрашовці (нині Андріївка).

     Жителі села Кузьмино поселялись від центрального водного дже­рела Гранканя на південь до джерела Праля і називались долинянами. Ті, що поселялись на північ до джерела Грофська кирниця, звались грунчани. Ці джерела води і дотепер існують з великим дебитом води.

                                                                                          
  
     В документах XIX століття село називалось Вегеgsilvas, у пере­кладі з угорської Сливовий берег.

     Село Кузьмино має свою багату історію. Вперше про нього зга­дується в архівних документах XVI століття. За "Шематизмами..." Му­качівської греко-католицької єпархії у 1816 році в Кузьмино прожива­ло .297 жителів, а в дочірньому селі Р.Кучаві - 156. Священиком був Іоан Черські.
   За Шематизмами... 1896 року, у Кузьмино проживало 230 осіб греко-католиків і 205 євреїв. Священиком був Степан Данилевич. 

   У 1915 році населення села нараховувало 607 жителів, із них 393 греко-католиків і 214 євреїв. 

   Ймовірно, офіційна дата заснування Кузьмина -1565 рік за Шолтеською грамотою. В урбарі зазначено, що в 1565 році Кузьмино сплачувало податки.

     Згадки про заснування села знаходимо також в документах XVI сто­ліття. Село належало багатим землевласникам графам Бутлер та Чонка. 

    В ХУП столітті власниками Кузьмина стали графи Паркані Іштван та Сечені Іштван. 

    Тиводар Легоцький у своїй праці "Березький Комітат" подає інформацію, що в 70-х роках XIX століття в Кузьмині було 109 житлових будинків, населення нараховувало 410 осіб. Була кам'яна цер­ква, побудована у XVIII столітті. Селу належало 927 га землі, пагорби поблизу села були засаджені виноградниками. 

    Село зазнало спустошен­ня під час воєнних дій в 1711 році.

     В 1864 році мешканцем села знайдено глечик з великою кількістю срібних польських монет, карбованих в 1610-1851 роках    і більшість з них відносилася до періоду правління польського короля Сиґізмунда. 

    В 1925-1930 роках проводились розкопки    на околиці села, але, на жаль, нічого знайдено не було.