МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ У 20-30-ті РОКИ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ

         Одним з важливих питань у житті села було питання місцевої вла­ди. Сільська влада - управа, у народі мала назву "громада", а людина, яка була призначена для управління селом, називалась "біровом" (ста­роста).
Жителі села завжди прагнули, щоб на посаду бірова був обраний найкращий ґазда, який був би наділений якостями справжнього господаря-організатора, щоб уболівав за добробут села та долю його жителів.
У різні часи село входило до різних державних утворень: Австро- Угорщини, Чехословацької Республіки, Карпатської України, Угорщи­ни, Радянського Союзу, України. За часів Австро-Угорської монархії на посаду сільського бірова громада вибирала ґазду, який мав великий маєток, був прикладом у господарстві для інших і був грамотним. На сході селян громада обирала 9-12 своїх представників, які називались "валацманьоші" - порадники, а вони з-поміж себе вибирали бірова, за­ступника бірова та касира. При виборі до цих осіб ставилися високі вимоги, це перш за все - грамотність, чесність, порядність, тобто ви­сокі моральні якості.
В період входження Закарпаття до складу Чехословаччини у 1919 - 1928 роках, обраного керівника села називали старостою.
З 1928 року Чехословацька влада, замість старост, які обиралися, назначала комісарів села.
Староста періодично, в міру необхідності у вирішенні питань роз­витку села скликав сільські сходи - громаду. На них вирішувалися такі питання:
-    благоустрій села, впорядкування вулиць, ремонт польових доріг та мостів. Був встановлений обов'язковий порядок, що кожне дворо- господарство утримує в належному порядку ту частину вулиці, що при­лягає до двору. Щовесни відпрацьовувались встановлені для кожного господаря дні на ремонт польових доріг;
-   упорядкування територій церкви та школи;
- організація сплати селянами податків на ремонт колодязів та ут­римання в належному стані криниць в полі, підготовку до пасовищного періоду пасовищних територій тощо.
  Дуже відповідальним завданням громади було питання вибору сільських служб: пастухів (чередарів, кондаша), охоронників полів (ке- рейтовів) та виноградників (уганяльників), поштаря, кішбірова - буб- наря та встановлення для них оплати. Оплата була натуральна (зерном) та грошова. Наприклад, оплата чередаря за догляд одної голови великої рогатої худоби становила: одну мирку (32 літри) зерна (жита, пшениці або кукурудзи), 3 корони бочкоровоє, тобто на придбання взуття, та почергове денне харчування за пасовищного періоду. Пасовищний пе­ріод розпочинався 6 травня, із дня Юрія, і закінчувався 13 грудня в день Апостола Андрія Первозванного (якщо сприяли погодні умови).
   Охоронці полів стежили, щоб не допустити потраву худобою посівів. Якщо таке ставалося, охоронці повідомляли господарю, ким спричине­на шкода, і той повинен був відшкодувати збитки. Якщо мирної згоди між господарями не відбулось, на місце виходили три радники, вста­новлювали розмір шкоди і винуватець за це повинен був оплатити.
     Надзвичайну відповідальність несли охоронці виноградників -уганяльники. За охорону врожаю вони давали обіт - присягу біля хреста, що не допустять розкрадання врожаю, а при виявленні такого будуть доповідати господарю і старості. До першого серпня всі роботи з об­робітку виноградників повинні були бути закінченими, і з цього дня по­чинався період охорони врожаю, який продовжувався до першого жов­тня. Якщо господарі вважали, що виноград не дозрів, низька цукристість, термін охорони продовжувався.
 За цей період всі дороги, стежки, що вели через виноградники, були перекриті для проїзду транспорту та проходу людей. Господар вино- градника не мав права заходити у свій виноградник без присутності охо­ронця.
У день винобрання всі господарі зобов'язані були розпочати збір уро­жаю. В цей день всі члени сім'ї були зайняті на зборі винограду, навіть діти цього дня не ішли в школу. Винобрання продовжувалось один - три дні.
Оплата праці по охороні урожаю встановлювалась перед початком періоду охорони. Кожний охоронець мав закріплену за ним площу і знав свій заробіток.
Господар виноградника знав скільки повинен внести в касу. Це за­лежало від наявної площі виноградника або кількості кущів винограду.