Василь Петрович Куничка... За цим евфонічно виразним та образним іменем вгадується енергія й невгамовна допитливість, спраглість пошуку і налаштованість на істину, вміння щедрістю душі і таланту запалювати інших на добрі справи. Становлення людини проходить у часі і просторі. Ще за життя ти повинен дати відповідь своїми ділами на одвічне запитання: чи збудував ти дім для сім'ї, виховав дітей, виростив сад як пам'ять про себе. Нині спокійно можна сказати, що Василь Петрович сповна виконав цю воістину християнську заповідь. Народився Василь Петрович Куничка 12 лютого 1926 року, в день християнського свята Трьох Святителів: Василя Великого, Івана Златоустого і Григорія Богослова в родині Петра Кунички і Марії Стерчо-людей чесних, набожних, добрих і працьовитих. По батьківській лінії рід Куничків походить із верховинського села Верб'яж, що на Воловеччині. Прадід Василя Петровича наймитував у тамтешнього греко-католицького священика, котрого згодом було переведено у Кузьмино. Чесного і працьовитого наймита священик взяв з собою. У Кузьмині він одружився, завів сім'ю. Син прадіда Михайло був одружений з Анною Тинта, у них народилося 7 дітей: Анна, Олена, Марія, Варвара, Михайло, Юрко і Петро - батько Василя Петровича. По материнській лінії рід походить із знаної землеробської родини Стерчів. Дід Юрко Стерчо був одружений з Марією Федак. В них народилося троє дітей: Юрко, Анна і Михайло, але, на жаль, сталося так, що бабка Марія померла. Дід Юрко оженився вдруге в 1905 році з Оленою Молнар. У них з'явилася рясна гілка дітей: Марія, Іван, Дмитро, Василь, Андрій, Петро, Олена, Семен, Юлія, але при пологах десятої дитини (1930 рік) бабка Олена померла. Дід Юрко користувався у селі великою повагою: обирався пер­шим куратором Кузьминської греко-католицької громади, обирав­ся старостою села. Він був добрим землеробом, турботливим бать­ком і, що головне, дбав про освіту дітей. Як-не-як - сам виховував 12 дітей. Дмитро навчався у Мукачівській реальній гімназії, а Андрій і Пет­ро - у Мукачівській торговельній академії. Ще не виповнилося Василькові і шести років, як він переступив поріг народної школи. Навчання в школі давалося йому легко, а з-поміж ро­весників виділявся хіба що допитливістю і кмітливістю, був рвучким до всього, не по роках розсудливим, завжди у пошуку, а головне не роз­лучався з книжкою. Закінчивши 7 класів народної школи з відмінними оцінками в навчанні і поведінці, за наполяганням вуйка Петра Стерча, 1938 року вступив до 3-го класу Середнянської горожанської школи, щодня долаючи пішки 6 км. Директором Середнянської горожанської школи був Федір Повхан, національно-свідомий патріот, який раніше працював директором Кальницької народної школи. У школі викладали високоосвічені націо­нально свідомі вчителі: Іван Чейка, Петро Милославський, Оксана Желтвай та інші, які давали учням міцні знання, прищеплювали любов до рідного краю і його народу, до рідної мови і культури. До речі, україн­ську мову і літературу викладала Оксана Желтвай, уроки були цікаві і час не був змарнованим, бо вивчались твори Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, В.Ґренджі-Донського. Середнянську горожанку закінчив у 1940 році. Після закінчення горожанської школи В.Куничка працює в батьків­ському господарстві: оре, міцно тримаючи чепіги плуга, косить, оброб­ляє виноградники, сад. У січні 1946 року Мукачівським окружним виконавчим Комітетом його призначено секретарем Кузьминської сільської ради. Відчу­ває потребу знань. У 1950 році поступив до Кальницької середньої шко­ли, яку закінчив у 1954 році (вечірня форма навчання). У серпні 1954 року обирається головою сільської ради с.Кузьмина і працює до вересня 1957 р. У вересні 1957 року він складає вступні іспити на стаціонарне навчання 3-річної Львівської радянсько-партійної школи на агрономічний факультет, яку було у 1959 році переведено до Києва. Закінчив Київську радянську партійну школу в 1960 році, захис­тивши диплом за фахом агроном-організатор. З 1960 року і до 1978 рр. Василь Петрович - голова робітничого комітету профспілок Кальницького винсадрадгоспу. Як голова робіт­ничого комітету всю організаційну роботу спрямовує на зміцнення еко­номіки господарства, поліпшення добробуту членів профспілки, по­ліпшення умов праці і техніки безпеки, соціальне страхування та оздо­ровлення робітників і їх сімей у санаторіях і будинках відпочинку. Чільне місце у його роботі займала культурно-масова, виховна і спортивна ро­бота серед робітників і молоді радгоспу. Ця робота йому припала до душі, бо у юності сам був добрим спортсменом. У радгоспі та в його селах діяли різні спортивні секції: легкої і важкої атлетики, волейбольні, футбольні секції, з настільного тенісу, шахів, стрільби. Як на районних, так і на обласних спартакіадах кальницькі сільські спортсмени займали призові місця, а свідченням цього є грамоти і кубки, якими нагороджу­валися спортсмени. З 1978 року В.Куничка - бригадир садівничо-виноградної бригади с.Кузьмино, яку очолював упродовж 11 років. На цій ділянці роботи показав себе як вмілий організатор, справжній спеціаліст з садівництва та виноградарства. Нині Василь Петрович на пенсії, але весь час у вирі сільського жит­тя: частий гість школярів Кузьминської школи, бере активну участь у відродженні духовного життя села, церкви, до речі, за покликом душі він дяк, а ще, чи не найголовніше, - він очолює осередок Крайової організації Товариства "Просвіта" с.Кузьмино. Чимало добрих справ зробив Василь Петрович для односельців. Його праця, як вмілого організатора на ви­робництві, громадської роботи відзначена грамотами Української ради профспілок, Закарпатським обласним комітетом, дирекцією Кальницького винсадрадгоспу. Він обирався членом Президії Закарпатського обкому профспілок, депутатом Мукачівської районної ради, Кальниць­кої сільської ради.