СІЯЧ ДОБРОГО І ВІЧНОГО

        Непересічною постаттю в історії села є Василь Лізак, який в 1874-1920 роках пра­цював півцеучителем греко-католицької церковно-приходської школи в  с. Кузьмині. Відданий своєму руському народові, вихід­цем з якого був сам, працюючи півцеучителем, віддавав своїм вихованцям добрі знання, виховував їх в дусі християнської моралі, вчив чесно жити і працювати, будив їхню свідомість любити свій край і народ.

    Незважаючи на виданий угорськими властями у 1905 р. закон про перехід в усіх школах краю на угорську мову, він продовжував навчання рідною мовою, за що переслідувався властями.

    Василь Лізак - був добрим порадником усім жителям села в сімейних, господарських та побутових питаннях. Сам був прикладом у  поведінці та вихованні сім'ї. Був одним із найкращих дяків греко-католицьких парафій на околиці.

Народився Василь Лізак в 1849 році в селі Кузьмино. Самоосвітою займався при  церкві у місцевого дяка. Був здібним і скоро  освоїв ази церковної та світської науки.

                                 Одружився з Катериною Бумбак  із села Лохово, яка стала йому доброю порадницею  і помічницею. У       спільному подружньому житті в сім'ї народилось 12 дітей, із них  дорослого віку досягло семеро: чотири доньки і три сини.

     При церкві для дяка було збудовано житло з господарськими спо­рудами для утримання худоби, а також виділено дяківське поле (дяківня), яке оброблялося великою родиною дяка.

Доньки:

• Юлія була одружена з Петахом Іваном в с.Копинівці, де і прожи­вала.
• Олена була одружена з Бежинцем Михайлом в с.Руська Кучава, де і проживала.
•      Ганна була одружена з Ігнатьом Василем в с. Руська Кучава.
• Павлина була одружена з Газудою Юрком в с. Кузьмино.

Всі доньки вийшли заміж за сільських господарів, займалися сільським господарством.

     По-іншому поставився батько до долі синів, бо власного маєтку не мав, щоб розділити між синами, і вирішив дати їм освіту. Всі три сини закінчили Ужгородську учительську семінарію і здобули професію вчи­теля.

             Василь (1883 -1960) вчителював у м.Свалява, тривалий час був ди­ректором Свалявської народної школи. Його внук, Станкович Євген Федорович, відомий композитор, нині очолює кафедру композиції  в Українській національній музичній академії ім. Лисенка в м.Києві. До речі, виходець із села Кузьмино Віктор Янцо у 2003 році закінчив ком­позиторський факультет УНМА, член Спілки композиторів України, навчався у Євгена Станковича.

              Іван (1888-1961) по закінченні учительської семінарії працював учителем у с.Голубине на Свалявщині, а згодом в м.Ужгород.

      Юрко (1900-1990) деякий час вчителював і дякував в рідному селі Кузьмино, згодом в с.Голубине і в с.Скотарське на Воловеччині.  Донь­ка   Юрія - Віра Юріївна Мандрик - доктор біологічних наук професор  Ужгородського національного університету.

На підмурку надпис: "Храни Боже щадящихъ гробъ сей!"