Кузьмино - старовинне українське село Закарпатської області, Му­качівського району, розташоване в передгірній зоні  Карпат на межі пе­реходу їх в Середньодунайську низовину за 20 км від районного центру та за 6 км від селища Середнє.
 

                КУЛЬТУРА - ДУША НАРОДУ
   Говорячи про культуру, можемо сміливо твердити, що культурно- просвітницька робота тісно пов'язана з освітою, де педагогічний ко­лектив не байдужий до села, де він працює, - там спільна робота з культ­освітніми працівниками має добрі наслідки у всіх сферах життя, бо наявність грамотних людей і їх активність у громадській роботі сприяє більш цивілізованому, розумінню суспільного життя, гарно впливає на культу­ру побуту, санітарно-гігієнічну культуру, на спілкування між людьми. 
  Досвід показує, що чим більше школа пов'язана з культосвітньою роботою, тим більший авторитет школи на селі.

     Господарювання в найдавніші часи 

            Рельєф, природно-кліматичні умови кузьминських земель сприят­ливі для ведення сільськогосподарського виробництва та розвитку тва­ринництва. Для того, щоб освоїти значні площі для розвитку землеробства, нашим предкам доводилось докладати багато зусиль, щоб з лісів, ча­гарників, ярів з допомогою примітивних знарядь праці перетворити їх на продуктивні,площі для землеробства. Кожен господар села намагав­ся продуктивно використати кожний клаптик землі. Всі члени родини в поті чола від зорі до зорі працювали, щоб виростити хліб насущний. 

           Основними знаряддями праці для обробітку землі були соха та мо­тика.

    ЦЕРКВА с. КУЗЬМИНО

        Споконвіку церква була і залишається не тільки окрасою, але й не­від'ємною ознакою села, його духовності і культури. Недарма у народі кажуть: "Село без церкви - не село". У сиву давнину церкви будувались на видному місці, на пагорбах.
Перші згадки про церкву в селі Кузьмино маємо із року 1692. 
                  А ось що пише Тиводар Легоцький: "Село вже у 18 ст. мало церков­ну громаду. Згідно з переписом 1778 року до села належали Кучава з дерев'яною церквою, Шкуратівці, Гайдош  і Медведівці, де також була малих розмірів дерев'яна церква. Пізніше село довгий час було без свя­щеника і тому в 1797 році місцеве самоврядування вирішило, щоб з парохії с.Кальник організувати нову громаду в с.Кузьмино, яку дочасно буде обслуговувати Кальницький священик.

               ТОПОНІМІКА СЕЛА ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ 

ДВАДЦЯТЬ РОКІВ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ. ЗМІНИ НА КРАЩЕ

Сьогодні, підсумовуючи досягнення років в різних сферах життя і, зокрема  Закарпаття в період 1919-1939 національно-політичної свідо­мості населення, треба ска­зати, що входження Закар­паття до складу Чехосло­вацької Республіки - це були зміни на краще.
Підтвердженням цього є те, що вірші, за які ма­дярська влада переслідува­ла великого будителя закар­патських русинів Олександ­ра Духновича "Подкарпатскії русини, оставте глубокий сон ..." та (Я русин був, єсьм і буду...) стали гімнами Закарпатських ру­синів нарівні з чеським "Кде дащов муй" і словацьким "Над Татров са бліска" вико­нувались при відзначенні державних свят.

Метрики ведуться від 1827 року.

"...Кількість вірників   у  Кучава 120,  де є дерев'яна церква св.Архангела Михаїла".

  МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ У 20-30-ті РОКИ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ

              Одним з важливих питань у житті села було питання місцевої вла­ди. Сільська влада - управа, у народі мала назву "громада", а людина, яка була призначена для управління селом, називалась "біровом" (ста­роста).
Жителі села завжди прагнули, щоб на посаду бірова був обраний найкращий ґазда, який був би наділений якостями справжнього господаря-організатора, щоб уболівав за добробут села та долю його жителів.
У різні часи село входило до різних державних утворень: Австро- Угорщини, Чехословацької Республіки, Карпатської України, Угорщи­ни, Радянського Союзу, України. За часів Австро-Угорської монархії на посаду сільського бірова громада вибирала ґазду, який мав великий маєток, був прикладом у господарстві для інших і був грамотним. На сході селян громада обирала 9-12 своїх представників, які називались "валацманьоші" - порадники, а вони з-поміж себе вибирали бірова, за­ступника бірова та касира.

ЦЕРКОВНІ КНИГИ
     У нинішньому Кузьминському храмі святителя Василя Великого зберігається декілька старовинних церковних книг. 
     Найбільш цінними із них є:                                                          1. "Апостол" - 1767 рік видання.
                       2. "Тріод пісна" і "Тріод цвітна"' - XVIII століття. 
                3. "Євангеліє", видано у Львові 1843 року. 
4. "Мінея", початок XIX століття. 
  5. "Требник", видано у Львові в 1873 році. 
                                       6. "Псалтир", видавництво Оляю Фелдешія в м.Ужгороді, 1925 рік.

26 жовтня 1944 року Кузьмино було звільнено від фашистських за­гарбників. Жителі села гостинно і радісно зустріли бійців Червоної Армії, як визволителів. Вже на другий-третій день після визволення політвідділи Червоної Армії почали встановлювати нові порядки. 28 жовтня було "обрано" (призначено політвідділом) сільський народ­ний комітет у складі:
-   Лучин Гриць - член комуністичної партії Чехословацької Респуб­ліки, голова, ^
-   Кіштулинець Федір - безпартійний, заступник голови.
Члени:
-     Пазуханич Михайло,
-     Прокопець Іван,
-     Свида Петро,
-     Федака Іван,